Хроніка українського самашествія
(письменницьке розслідування)
14.03.2011 _
Марія Матіос
"Не питала я
дозволу в Ліни Василівни Костенко на "оренду" у цьому матеріалі її
найточнішого визначення теперішнього всесвітнього часу - самашествіє...".
Ексклюзив "Історичної правди".
Розділ 1
Доповідна Начальнику Держави Самашедших
Копія: Президентові України В.Януковичу
(із ексклюзивним запитанням: хто і коли за ТАКЕ відповість?)
Копія: притомним людям
Я, Марія Матіос, що має
необережність бути Українським письменником у час нездорово - виняткової уваги
діючої влади до письменницького ремесла, не без відваги і внутрішнього спокою
усім допитливим, здогадливим, наївним, інформованим і не дуже доповідаю
наступну інформацію, здобуту легальним, конституційним шляхом - публічними
зверненнями, листами, буковинською впертістю, тимчасовою втратою працездатності
і необхідністю самій собі, а також тисячам зацікавлених відповісти на запитання
"Що це і як це було зі мною?".
Бо на черзі вже ви. Чи будь-хто,
на кого влада завжди тримає якогось свого цибенка, щоб вказувати йому, якому "фалосу" пора
оголосити "ату!".
Від
міліції вимагають розібратися, чому Матіос порівняла обеліск із фалосом
Отже, у спецоперації під кодовою
назвою "Держава Самашедших проти одного метафоричного слова в
окремо взятому реченні", проведеної правоохоронними
органами країни упродовж листопада 2010 - лютого 2011 року, за моїми
підрахунками (докази додаються, докази не є вичерпними) були задіяні:
- Генеральний прокурор України,
- 3
(три!) заступники Генерального прокурора України,
-
начальник ГУ нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової
діяльності, дізнання та досудового слідства Генеральної прокуратури
України,
-
міністр внутрішніх справ України,
- 2
(два!) перших заступники міністра МВС,
-
начальник відділу ДОЗР МВС України,
-
начальник УМВС у Львівській області,
- 3
(три!) заступники начальника УМВС та інспектор управління громадської безпеки
ГУМВС у Львівській області,
- 2
(два!) заступники начальника ГУМВС України у м. Києві,
-
начальник та 2 (два!) заступники начальника, а також дільничний інспектор
Печерського РУ ГУМВС у м. Києві,
-
прокурор Львівської області,
-
прокурор м. Києва та прокурор Печерського району м. Києва,
-
колектив видавництва у м. Львові,
-
мешканці 9-поверхового житлового будинку у м. Києві,
-
голова та заступник Голови Комітету з Національної премії України ім.
Т.Шевченка,
-
Печерська районна у м. Києві держадміністрація комунальних підприємств по
утриманню житлового господарства,
-
адресне бюро при ГУ МВС України у м.Києві,
-
мешканці села Розтоки на Буковині,
-
мешканці дачного кооперативу у м. Києві,
- Івано-Франківський
муздрамтеатр ім. І.Франка,
- Голова Верховної Ради України,
-
народні депутати України,
-
вітчизняні та світові ЗМІ,
-
громадські організації,
-
сотні відомих і невідомих фанів українського слова,
- Президент України.
Мало! - сказав би спокушений
інтригою Шерлок Холмс із Агатою Крісті вкупі...
Але, будучи людиною дуже
скрупульозною, допитливою і впертою, пропоную всім, кого так само, як мене,
мучить запитання "А що буде з Україною далі?" і кому не ліньки взяти
олівець до рук, на підставі документів пересвідчитися, що в цій унікальній
спецоперації правоохоронної системи України проти одного
письменника брали участь:
10 (десять!) генералів,
9 (дев'ять) полковників,
1(один) майор,
1 (один) старший лейтенант
і співробітник ГУ МВС з не
встановленим мною військовим званням, але не нижче майора.
До цього числа я
ще не зараховувала полковника Костянтина Стогнія, керівників прес-служб
Генпрокуратури та ВГЗ ГУМВС України у м. Києві, працівників служби
"102" м. Києва та секретаря приймальної міністра внутрішніх справ
України, яким я сама "здавалася" для допитування.
До цього числа не входять і ті
співробітники МВС, які - поперемінно - упродовж кількох діб несли чергування на
автомобілях на дачному масиві, добиваючись інформації про мене від моїх сусідів
і не сусідів також.
Поза текстом залишиться також
той, хто по всьому детально розкаже мені, як мала діяти міліція далі і що могли
зі мною зробити, коли б я 12.01.11 не оприлюднила звернення до Генпрокурора.
Поки що наводжу неповну цитату людини, яку, вочевидь, мучила совість: "Я
ваш читач. І я недарма заздрю жінкам. У них завжди інтуїція сильніша від
знань".
Але, якщо бути справедливою, то в
цій історії дехто із "задіяних" заслуговує й на добре слово. Тому
мушу його сказати. Про прокурора Печерського району м. Києва та його заступника
(хоча як мешканка Києва, я не маю жодного стосунку до Печерського району).
Та про невідомого мені
міліціонера на одному із центральних перехресть у м. Києві, який у найгірші для
мене дні, пильно подивившись в обличчя, поки світлофор горів червоним, весело
сказав: "А я знаю! Ваше прізвище Матіос". - "Вам також дали
«орієнтіровку"? - запитала я його з меншим ентузіазмом. -
"Обіжаєте! - відповів симпатичний міліціонер: - Я ж телевізор дивлюся. А
за наших генералів мені соромно. У декого з них - одна звивина. І та - від
фуражки. Тримайтеся! Накази віддають генерали. А ми - люди військові. Ви
розумієте. Але і ми багато чого бачимо і розуміємо. Так що декому не варто було
казати, що ми без олії в голові. У нас часом попадають кулі. У них - поки що
ні".
Так дослівно і сказав, не
зважаючи, що його чула не тільки я, але й ті, хто чекав від світлофора зеленого
світла.
Хто не вірить, але усе ж має
підозру, що я кажу правду і тільки правду, хай набереться терпіння і прочитає
подальший мій текст із таким смаком, як я колись на борту літака Тель - Авів -
Київ читала роман "Чорний ящик" Амоса Оза - кількаразового
претендента на Нобелівську
премію в галузі літератури.
Амос Оз був одним із тих, хто
також висловив мені "повну підтримку", бо "ця ситуація його дуже
стурбувала" (цитата Амоса Оза). О прекрасний час, неповторний час! -
вигукнув би класик. Бо де ще є такий? Час розшуку письменника
"золотопогонниками", слово грецького походження із п'яти букв у
книжці якого смакувала тоді вся наша, а ще більше - не-наших країн.
Заздалегідь ставлю до відома, що
укладаючи власну "Хроніку українського самашествія",
я скористалася методом письма Амоса Оза у "Чорному ящику". І роман, і
моя "Хроніка..." викладені виключно у формі листування. Щоправда, у
Оза - це дуже деталізоване листування розлученого подружжя. О! "Чорний
ящик" - справжній виклик для перекладача.
Моя ж "Хроніка..." -
виклик здоровому глузду. Можна сказати, історія - суто інтелектуальна. Як
водиться в переважної більшості генералів, в головах яких "бракує
олії". Саме так висловилася Ганна Герман в ефірі "5 каналу", підозріло
запізніло коментуючи ситуацію навколо подій щодо гонитви міліції за однією
письменницею, і з усією притаманною Ганні Миколаївні делікатністю не називаючи
її прізвища. Адже вона, як ніхто, знає, що в Україні тепер "немає доброї
прози" і, відповідно, не всіх письменників знає аж так, щоб не плутати
їхні прізвища. А й правда! Вона ж так довго жила за кордоном.
Заздалегідь роблю наголос щодо
запозичення у Оза, оскільки в Державі Самашедших будь-якого українського
письменника за кілька секунд можна звинуватити у чому завгодно і як завгодно - у тому, що він ще
не вмер, а вже варто би вмерти, у хуторянстві з полонини, у порнографії;
письменникові можна приписати ксенофобію і зробити саме письменника винним у
мегависокій суспільній гарячці... прислужництво фашизму, заподіяна художнім
словом шкода дитячій психіці, хуліганське мародерство - це все вони, кляті
письмаки...
Та Кримінального Кодексу не
вистачить на одного українського "писателя", якщо за нього беруться
"три богатирі": вулиця Банкова, Дмитро Табачник і вся правоохоронна система. Ну, що
там ще в сагайдаках, хлопці? Бракує хіба що би лише плагіату. Тому й роблю уточнення про Амоса Оза.
Особливо допитливим у цій
хронологічно укладеній "Хроніці..." (пардон!) дещо може видатися ну
ду-у-уже цікавим. Охочих до поверхових сенсацій і не навчених мислити - я,
звичайно, розчарую. Зате як зачарую майбутніх дослідників профілю нашої з вами
- триваючої - епохи. Бо є чим...
|