Субота
23.09.2017, 05:58
СКАЧАЙ І ЧИТАЙ
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна Книги,відео,аудіо Реєстрація Вхід
Категорії розділу
різне [3]
До 18 років [0]

Меню сайту

Форма входу

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Міні-чат

Головна » Файли » Різне » різне

Хроніка українського самашествія (розділ-2)
26.11.2011, 21:13
---------------------------------------

Розділ 2

ХРОНІКА УКРАЇНСЬКОГО САМАШЕСТВІЯ,

Або

як  бути  письменником «по-українськи»

 "Я людина еластично-уперта (таких багато серед жіноцтва), скептична розумом, фанатична почуттям. До того ж давно засвоїла собі трагічний світогляд, а він таки добрий  для гарту". ( Леся Українка).

Епіграф із книжки "Вирвані сторінки з автобіографії",

Львів, ЛА "Піраміда", с.356.

 Замість прологу

Не питала я дозволу в Ліни Василівни Костенко на "оренду" у цьому матеріалі її найточнішого визначення теперішнього всесвітнього часу - самашествіє. Не питала. Дозвіл уже не мав би сенсу - це слово стало називним. Це дефініція дій і подій, позбавлених глузду, сенсу і навіть найменшого натяку на їхню присутність у головах тих, хто вертить долями мільйонів людських життів, як циган сонцем. Проте це дуже умовне визначення - як циган сонцем. Бо метафоричне. А отже, не зовсім справжнє...

Але останнім часом я думаю, що навіть найточніший бухгалтерський облік світового "самашествія" у бездоганному його "маркуванні" Ліною Василівною, явно шкутильгатиме у порівнянні із проявами специфічного українського єзуїтства "партером" української влади стосовно осіб, які "тримають оборону" в Україні по-українськи іще живими, не зважаючи на люте бажання "освітнього" міністра Табачника здійснити державну "автаназію" тих, хто є носієм і володарем найнебезпечнішої зброї у світі - Слова.

Особливо, якщо це слово Українське. Політичному "партерові" навіть сьогодні, 2011 року, в Україні мало мертвих. Коли би Україна "не абортувала" за останні 20 років своїх майбутніх ейнштейнів і фройдів поза межі Вітчизни, вони би мали неміряні можливості для досліджень у сфері феноменальних патологій інтелектуальної спроможності (IQ) теперішньої гібридної комуно-буржуазної влади.

І гляди - може, за такі "відкриття" засвітився би Україні й Нобель. Але не літературний. Бо Слово навіть найбільш "просунутого" українського письменника не спроможне конкурувати із пімстливою, підлою і провокаційною  фантазією тих, хто тримає в руках зброю не декоративну, не іграшкову, а справжню. Яка подеколи стріляє. В натурі. Або відрубує голови. Живі. А якщо не відрубує - то намагається їх схилити у поклоні до себе. Фантазійні неуки. Наївні фантазери... Сказано ж - ловлення вітру. А його ніхто й ніколи не приручив. Ні вітер. Ні Слово. Даремні намагання.      

А ще сподіваюся, що кожен розумний зрозуміє, чому я у "Хроніці..." оприлюднюю певні речі, про які за людських умов залишалися би промовчаними. Страшенно не люблю конфліктів, скандалів і з'ясування стосунків. Ні з ким. Але... Дістали! І я - не одна така. В сьогоднішній Україні.

"ВИРВАНІ МІСЯЦІ МОГО ЖИТТЯ"

(додаток до  "Вирваних сторінок з автобіографії")

ххх

15 грудня 2010. Харків. Я презентую "Солодку Дарусю". Книгу-білінгву під однією обкладинкою (український варіант і переклад російською, виданий у Москві 2007 р.). Виступи в університеті, запис на радіо, телебаченні, інтернет-конференція із читачами "Комсомольской правды в Украине", прес-конференція на засіданні харківського "Прес-клубу", дарування двомовної "Дарусі" директорам харківських бібліотек.

Двомовна "Солодка Даруся" із передмовою "Я сапер, а не мінер історії"  - це мій благодійний соціальний проект "Від серця до серця - із Заходу на Схід". Цю книжку видавництво "Піраміда" разом із автором із вересня минулого року дарує бібліотекам східної України. Книжка має подвійне призначення - літературно-пізнавальне, а також може служити українсько - російським словником для тих, хто хоче вивчити українську мову і знати історію різних регіонів України. У мене заплановано тур для презентів бібліотекам: Дніпропетровськ - Донецьк - Луганськ - Сімферополь і т.д. На січень - лютий.  (Ага, Маріє! Тур міліціями і прокуратурами  - це "продуктивніший" тур, як виявиться).  

17 грудня 2010 року. Київ. Інтернет-конференція в редакції сайту "Главред". Спілкування із читачами розміщено під заголовком "Наше суспільство небезпечно хворе". Там на запитання "Чого бракує нашій нинішній владі?" є відповідь: "Найбільше - освіченості". На останніх хвилинах конференції - дзвінок із "Піраміди" (львівське видавництво, у якому з 2003 року вийшло 13 моїх книжок): "Вас розшукує міліція! - Де? - У Львові! - Навіщо? - Сказали, їм дали команду вилучати книжку "Вирвані сторінки з автобіографії".

(Пояснення: книжка "Вирвані сторінки з автобіографії" презентована 17 вересня 2010 року у Львові на Форумі видавців. Як з'ясується   згодом, саме 17 вересня  голова Комітету з Національної премії України імені Т.Шевченка Б.Олійник підписав наказ про моє звільнення з посади заступника голови - керівника секретаріату Шевченківського комітету, посилаючись на Указ Президента України від 12 липня 2010 р.

На жаль чи на щастя, ні до, ні після 12 липня жодного Указу Президента про таку чудову дію - звільнення мене з держслужби - не існує. Дотепер. Зате існує кілограм листів Голови Шевченківського комітету до всіх, окрім хіба що Господа Бога, з проханням терміново вигадати причину для мого звільнення. Під час стаціонарного лікування).    

 Добре, що телефонна розмова з "Пірамідою" відбулася у присутності журналістів. Того ж дня про цю надзвичайну для письменника подію - його розшукує міліція для вилучення книжки - першим розмістив сайт "Буквоїд". А далі - інші.

ххх

22 грудня 2010. Газета "Високий замок":

"Марія Матіос:

"На мене чинять психологічний тиск..."

Чи справді ветерани Великої Вітчизняної війни вимагають вилучити з продажу книжку Матіос "Вирвані сторінки з автобіографії"?

"...Для тих, хто не знає, варто сказати, що будинок на вулиці Суворова...  у столиці - суто письменницький. На радянські часи - елітний. Він затесався між трьох чи чотирьох будинків-колосів колишніх ЦК Компартії, Ради Міністрів і Верховної Ради УРСР, напроти самісінького столичного "фалоса" - пам'ятника перемоги, неподалік Києво-Печерської Лаври...".

Ці рядки з найновішої книжки відомої письменниці Марії Матіос "Вирвані сторінки з автобіографії" спровокували скандал - ветерани Великої Вітчизняної війни, начебто образившись на авторку бестселерів, поскаржилися у відповідні інстанції і зажадали, аби її книгу вилучили з продажу...

     - До львівського офісу літературної агенції "Піраміда" прийшов оперуповноважений - співробітник Шевченківського райвідділу внутрішніх справ Львова. Принаймні, так цей чоловік представився, хоча жодного документа не пред'явив, - розповів кореспонденту "ВЗ" генеральний директор "Піраміди" Василь Гутковський. - Він повідомив, що має "доручення від прокуратури" розшукати письменницю Марію Матіос.

(Чому він прийшов шукати її в офіс "Піраміди"? Вона ж у Києві живе...). Чоловік розповів, що до книги "Вирвані сторінки з автобіографії" мають претензії ветерани Великої Вітчизняної війни. Їхні претензії, повідомив усно, - щодо порівняння письменницею одного з пам'ятників із фалосом. При цьому співробітник міліції мав при собі якісь папери і відксерену сторінку з книжки Матіос. Мої працівники хотіли ознайомитися із цими документами та зробити із них копії, але він не дозволив.  

Я мав розмову з працівниками Львівської обласної прокуратури, а також мені особисто зателефонував прокурор Шевченківського району Львова, - веде далі пан Гутковський. - Вони заперечили свою причетність до ситуації, що склалася. Відтак, можу припустити, що ноги несподіваного візиту оперуповноваженого до офісу нашого видавництва ростуть з Києва. Будемо з'ясовувати... Учора ввечері мені телефонував письменник Андрій Кокотюха і жартував, мовляв, до ветеранів дуже пізно дійшла інформація, що столичну стелу у народі давно "фалосом" називають...

Коментар для "ВЗ"

Марія Матіос, письменниця, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка:

"Зворушена, що наші ветерани Великої Вітчизняної війни мають можливість, окрім ліків, купувати і читати українські книжки. Але я засмучена, що вони протестують не під стінами Російського посольства - через смертельну образу, якої їм завдав російський прем'єр Путін (гарячої смоли йому краще було би напитися, ніж таке сказати про участь українців у ВВВ!), а збавляють собі зір написанням листів до прокуратури і міліції стосовно мене. Але я ветеранів усе одно люблю, про що написано у цій книжці. Якщо вони читали її...

Щодо працівників наших правоохоронних органів, то вже час висувати їх на звання Героїв України - за винахідливість. До дня народження відомих людей вони вирішили влаштовувати їм безкоштовний феєрверк. Колишнього міністра охорони навколишнього природного середовища України Георгія Філіпчука заарештували напередодні його 60-річчя. І мене почали "розшукувати" перед 19 грудня (у цей день письменниця святкує свої уродини. - Г. Г.)... На мене чинять психологічний тиск. Уся ця справа - чистої води провокація. Упевнена, бідні ветерани тут ні до чого. На тлі моїх судових позовів до Шевченківського комітету щодо незаконного звільнення з роботи виникла надмірна увага до моєї персони..".

ххх

22 грудня 2010, газета "Ратуша" (м.Львів) - уривки зі статті Н.Дудко:

"Відому українську письменницю, мешканку Києва Марію Матіос розшукував в офісі львівського видавництва "Піраміда" співробітник Шевченківського райвідділу внутрішніх справ Львова пан Свірідов (принаймні так він представився)...

...Щодо імовірного вилучення книжки з продажу, то ні прокуратура, ні міліція таких повноважень не мають, для цього необхідне рішення суду.

...Перший заступник начальника УМВС у Львівській області полковник Сергій Нагачевський повідомив "Ратушу", що у них працює 10 тисяч співробітників, і він не має ні бажання, ні часу шукати чи з'ясовувати деталі про якогось "Свірідова".

Зі свого боку 22 грудня 2010 року черговий по Шевченківському райвідділу запевнив кореспондента "Ратуші", що працівника з прізвищем "Свірідов" у їх райвідділі ніколи не було!"

ххх

21 грудня 2010. Ми з Андрієм Курковим у Запоріжжі. Виступи у двох університетах, радіо, телебачення, бібліотекарі з усього міста не відпускають нас. Люди хочуть говорити. Про честь. Любов. Справедливість. Мораль. Переважна більшість - російськомовні. А тримають за руки і кажуть: "Только, пожалуйста, продолжайте делать то, что вы делаете!". Є шанс запізнитися до поїзда. І катастрофічно не вистачає часу під'їхати до одіозного погруддя Сталіну - бо де ще таке побачиш! (Андрію, це Бог тоді  нас відвів ще й від цієї провокації?! Бо могли би приписати ще й підбурювання чи закладання динаміту).      

ххх

Новий 2011 р. Маєш тобі! Підрив погруддя Сталіну у Запоріжжі. Арешти колишніх міністрів і націоналістів! Псевдотерористи на Прикарпатті. Підпал офісу Партії регіонів у Києві. Обшуки у Білозерської.  І все ж шкірою чую, що й навколо мене щось відбувається. Чую - і все! Як циганську ковдру, складаю уривки якихось речей, реплік, дзвінків - і розумію: якийсь клубок вовтузиться навколо мене. Раціонально пояснити це неможливо. Але ж... В село, де живуть мої батьки, телефонують невідомі. Уже телефонують у сільраду, до родичів. Неспокійно якось. Забираємо батьків у Київ.  

А моя електронна скринька має буряковий колір від кількості листів. І все той клятий Інтернет, що ще 17 грудня "роздзвонив" про львівські пригоди моєї книжки! Знайомі і незнайомі люди надсилають цілі мистецтвознавчі трактати про фалічні знаки, символи, стели. О, Боже, скільки я дізналася цікавого в галузі зведення пам'ятників і асоціативного ряду про них! Але кілька моїх перекладачів за кордоном стривожені не на жарти: вони того НЕ РОЗУМІЮТЬ.

Я, чесно кажучи, не надто перейнялася історією з міліцією. Може, яка провокація? Онде львівське міліцейське начальство віднікується на всі боки: мовляв, я не я, і хата не моя. А все ж неприємно. Наївна, подумала: 2008 року Львівська обласна прокуратура вже "воювала" з рекламою моєї книжки "Москалиця". І тодішній прокурор Львівщини О.Баганець на повному серйозі письмово повідомив мені і пресі, чому прокуратура "розкручувала" книжку.

Виявляється, на підставі публікації на одному веб-сайті (так і написав!) статті під заголовком "Матіос працює на Росію". Ну, не П'ємонт із П'єром Рішаром укупі, оцей правоохоронний Львів?! Тепер би ті слова - та Табачникові в медові уста! - подумала я під дзвін московських курантів новорічної - 2011 - ночі з українських телевізорів. І таки розслабилася, бо ж маразм якийсь, а не фалос. Та ще для кого? Для міліції. А даремно! Українському письменникові не варто розслаблятися ніколи!

ххх

11 січня 2011. Київ. Голос письменника Анатолія Андрійовича Дімарова (йому, нівроку, 90-ий рік іде), якому я дуже втішилася у телефоні, міг би стрепенути й мертвого: "Чого ви тішитеся, Марічко?! До нас додому приходила міліція. Проти вас задумана колосальна провокація!". А дзвінок іще одного колишнього нашого сусіда по будинкові, в якому ми тривалий час наймали квартиру ("Вони питають, чи ми підемо свідчити на публічному суді проти вас?"), таки змусить мене увечері сісти за комп'ютер.

Наступного дня зранку я розіслала у пресу "Відкритого листа до Генпрокурора і міністра МВС". Коли би я промовчала, через кілька днів мало бути те, про що мені довірливо скаже по всьому один із тих, у кого олія з голови не витікала. Але про це  згодом.

ххх   

Ранок 12 січня 2011. Майже одночасно на українських сайтах з'являється мій лист. Повний текст надрукувало "Дзеркало тижня" і доволі просторий - "Українська правда".

"Генеральному прокуророві України

В.П.ПШОНЦІ,

Копія:

Міністрові внутрішніх справ України

А. В. МОГИЛЬОВУ

Шановний Генеральний Прокуроре України!

         Події, що розгорнулися навколо мене з кінця минулого року  з "благословення" Генеральної прокуратури України та міністерства внутрішніх справ і тривають досі, змушують мене публічно звернутися до Вас із низкою запитань, оскільки я є відомою публічною людиною в Україні та поза її межами, а сферою зацікавлення прокуратури та міліції стала моя публічна діяльність, а саме - письменницька творчість.

       Нагадаю, що 17 грудня минулого року із посиланням на доручення Генеральної прокуратури України працівники Шевченківського райвідділу внутрішніх справ м. Львова (відділ боротьби з організованою злочинністю)  розшукували "громадянку Марію Матіос" у приміщенні львівського видавництва "Піраміда" з метою вилучення з продажу моєї книги "Вирвані сторінки з автобіографії", яка, до речі, визнана "Книгою року-2010".

       Працівники видавництва пояснили співробітникам міліції, що письменниця М.Матіос мешкає в Києві і попросили надати бодай якісь документи для пояснення причини розшуків. Після телефонних перемовин зі своїм начальством міліціонери відмовилися показувати документи, які мали при собі, лише з відстані продемонстрували якесь доручення та ксерокопії сторінок моєї книжки.

      Історія незалежної України не знає жодного факту намагання вилучити книжки Шевченківського лауреата з продажу силами правоохоронних органів та ще в такий "оригінальний" спосіб!

      Отже, мене як письменника і звичайного громадянина цікавить: яке засекречене доручення Генеральної прокуратури України виконували працівники Шевченківського райвідділу внутрішніх справ м. Львова, що з ним заборонено було ознайомити працівників видавництва, автором якого я є вже дев'ятий рік і де я видала більше 13 книжок, які здобули усі найвищі літературні та державні нагороди в Україні, перекладені за кордоном та мають незмінний попит читача?!        

        Мене цікавить, який стосунок до мене та до моєї творчості мають правоохоронні структури України, зокрема, міністерство внутрішніх справ, дільничні інспектори якого із посиланням на розпорядження Генерального прокурора України опитують мешканців будинку у Києві, де моя родина мешкала свого часу, змушуючи їх підписувати відповідні свідчення щодо мене?

       Так, 11 січня цього року, працівник міліції Печерського району у м. Києві робив обхід 9-поверхового будинку, в якому наша родина наймала квартиру ще за "царя гороха", і розшукував "громадянку М. Матіос", як розшукують злочинців, та демонструючи розпорядження Генерального прокурора та ксерокопії сторінок моєї книжки (цю інформацію надаю за  згодою одних із багатьох "опитаних", колишніх моїх сусідів по найманій квартирі - лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, ветерана Великої Вітчизняної війни, письменника Анатолія Андрійовича Дімарова та його дружини Євдокії Несторівни).

      Такі дії працівників правоохоронних органів мають всі ознаки шантажу та безпідставного психологічного тиску. І я їх розцінюю як неприпустимі з точки зору здорового глузду та професіоналізму їхніх виконавців, а також як такі, що принижують мою людську честь,  гідність і моє  письменницьке  ім'я, створюють дискомфорт моїй родині та близьким.

       Я не потребую додаткової відомості подібними засобами. У будь-якого письменника є безвідмовний промоутер його творчості - його читач, а не така одіозна "підтримка багнетами" чи, боронь Боже, силами "Альфи", яка, на мій подив, останнім часом входить у моду в Україні.

       Таких речей не розуміють і мої літературні агенти та перекладачі в Америці, Німеччині, Франції, Ізраїлі та інших країнах, які про ці дії правоохоронців знають із преси. А вони без найменшої підтримки з боку Української держави роблять усе, щоб про Україну світ дізнавався із перекладів відомих українських книжок, а не із скандальної хроніки навколо українських письменників.

     Якщо Генеральна прокуратура України чи міністерство внутрішніх справ мають бажання чи потребу обговорити зі мною літературні чи будь-які інші теми, думаю, немає необхідності збурювати сторонніх людей, вдаючись до мого  "всеукраїнського" розшуку. У час новітніх технологій та високопрофесійних українських "шерифів" у Києві у кліп ока можна знайти відому людину, без демонстрації м'язів і психологічного тиску на людей, які не мають жодного стосунку до сфери його діяльності.            

     Шановний Вікторе Павловичу!

     В усій цій історії мене непокоїть одна-єдина думка: як довго і якими силами українські правоохоронці розшукують зниклих без вісти українських громадян, а також тих, що потрапили в біду і потребують справжньої опіки правоохоронних органів, якщо ці стражі порядку вже місяць влаштовують лови на людину, робочий кабінет якої знаходиться на Хрещатику, про що легко довідатися з будь-якої газети чи іншої публічної інформації?!

     Буду вельми вдячна за відповідь по суті.

З повагою

Марія  Матіос,

державний службовець 2 категорії 3 рангу, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, автор  20 книг українською мовою та 5 книг іноземними мовами, почесний громадянин міста Чернівці, заслужений працівник культури України, лауреат міжнародної премії "Талант та гідність".  

      11.01.11, м. Київ"

ххх

Ви будете сміятися, але найбільш засекреченим документом  виявилося... першоджерело: лист незрівнянного комуніста Цибенка до Генерального прокурора України. Уже столична міліцейська прес-служба повідомляє, що "як відомо, в кінці листопада минулого року Цибенко звернувся...".

А кому, окрім НИХ, відомо? Мені - ні. Видавництву - ні. Нікому, крім НИХ, нічого невідомо. (І чому той Цибенко не написав листа просто мені? Любовного! Чи не запросив пройтися разом парком Слави, щоб пересвідчитися в моєму мародерстві?)  

Проте, скрізь, як написано в моїй "Солодкій Дарусі", і навіть у райвідділах міліції, трапляються добрі люди. І в Києві також. Це можна написати повість, як ці  добрі люди під великими секретами і максимально конспіративно передавали мені  надцяту копію копій того цибенкового листа. Адже тільки 13 січня о 18.05, як повідомило агентство "Интерфакс-Украина", Генпрокурор сам розсекретив цей документ. Про "обиженного депутата" 14 січня сказав і міністр Могильов із трибуни Верховної Ради. Та мені до того листа треба було дістатися. Одне слово, аж  17 січня лист "здали" ті, у кого олія в голові - у межах норми.

ххх

12 січня 2011 р. Другий прихід міліції в "Піраміду" у Львові.

До видавництва знову навідалися представники львівської міліції. Тепер уже вони допитували працівників видавництва, "що це було 17 грудня?" (мабуть, НЛО!), і всіляко відхрещувалися від того, що до видавництва приходив міліціонер зі Львова: "Це з Києва", - сказали. Відібрали пояснення у охорони, знову допитали працівників  видавництва. І поспішили з повідомленням у пресу із спростуваннями: "Як з'ясувалося, львівська міліція не причетна до подій навколо письменниці М.Матіос".

Міліція  вклала ці слова (ви будете вже реготати!) в уста одного з працівників видавництва. Так, начебто "Піраміда", а не міліція, має право займатися оперативно-розшуковою діяльністю (ОРД).        

ххх

13 січня 2011, 18.05, повідомлення агентства «Интерфакс-Украина»:

"Генпрокуратура не давала никаких поручений в отношении "преследования" украинской писательницы Марии Матиос. Об этом заявил глава ведомства Виктор Пшонка.

"Авторитетно заявляю, что Генпрокуратура никогда никаких поручений никому в отношении Марии Матиос "преследования" никогда не давала", - заявил он.

Пшонка подчеркнул, что Генпрокуратура действует чётко в рамках закона, придерживается принципа соблюдения прав и свобод человека".

P.S. Цю чудову звістку я почула в машині, по дорозі на львівську Маланку, яка відбувалася в Українському домі на Європейському майдані в Києві. Але вхопилася за кінчик пальця на лівій руці: здається, навіть Вишинський не писав "поручений "преследовать!". При нагоді варто з'ясувати.

Слухайте, так багато київського люду було того вечора, і навіть високі київські правоохоронці були на Маланці - а ніхто так і не здав мене міліції! Мама з татом, які були разом з нами, на кілька годин заспокоїлися. Виявляється,  люди з їхньою розшукуваною донькою вітаються, спілкуються!  І то дуже приязно. Отже, я не злочинниця?  

ххх

14 січня. Пленарне засідання ВР. Голова Верховної Ради В.Литвин після такої кількості  депутатських запитів до правоохоронців щодо ситуації навколо моєї скромної персони, які йому довелося зачитати в той день, спересердя ще  - чого доброго - скупить усю Петрівку з моїми книжками. Він там частий гість. Сама бачила. Продавці розповідають. Правда, українська книжка навіть на Петрівці явно на VIP- полицях, це товар для вибраних - як у моді лінія прет-а-порте.

Але я й не знала, що у мене так багато "покровителів" із депутатськими значками! Чому я сама не здогадалася звернутися бодай до одного по допомогу?  А тут, бачите, самі... Вибори, певно, на носі. Вони політичну погоду чують краще за кротів.

Але на цей раз я щиро була вдячна за таку підтримку. Бо переважну більшість  тих депутатів, кого збурили ці події, я знаю хіба що з екрана телевізора.  Ось зараз публічно дякую всім тим народним депутатам, що заступалися тоді за мене. Бо вчасно так і не подякувала майже нікому. Хіба лише тим, хто прийшов через 10 днів на вистави за моїми творами у театр ім. І.Франка.

ххх

Із стенограми виступу міністра внутрішніх справ України А.Могильова у Верховній Раді  України 14 січня 2011 року  (стиль, орфографія та мова збережені):

МОГИЛЬОВ А.В. Дякую за питання. Відповідаю вам по Марії Матіос, відносно якої, по мнению одного из народных депутатов, она оскорбительно высказалась. Он написал по этому поводу заявление в прокуратуру. Подождите. Это не ко мне вопрос. Написали заявление в прокуратуру. Прокуратура после этого направила  к нам эту бумагу допросить эту гражданку, так сказать, известную поэтессу, как вы говорите. Бумага была направлена во Львов, где ее не было, потом пришла в Киев. Адрес, который указывали они, она там не живёт. Пришёл милиционер, спросил: здесь живёт такая-то или нет? Написали ответ, что нет, и бумагу отправили опять  в прокуратуру.   Такі от  переслідування.  Это вы раздуваете мыльный пузырь из ничего".

P.S. Цікаво, яка тоді піна у генералів, якщо в них такі пузирі?! І що міліція шукала у колишніх моїх сусідів, замість того, щоб шукати мене? Може, вони побували вже й на хуторі, де я народилася? Адже у книжці і його адреса вказана. І база даних про ВСЕ і ВСІХ у міліцейських руках, здається...

Що ж воно за міністр у нас такий, коли його підлеглі на роботі книжки про "фалоси" читають, замість того, щоб шукати мене, вони роблять те,  що називається "психологічно тиснути, шантажувати"? Не легше ступити два кроки у парк Слави і подивитися, як я там "намародерствувала" по-хуліганськи?! Нема кого запитати.  

 ххх

Увага! Лист Цибенка - не депутатський запит. Запит має бути оголошений і зареєстрований у Верховній Раді. А це написано на  бланку "Рада організації ветеранів України". Це звичайний лист голови громадської організації, яких в Україні - сотні, але ж Цибенко за сумісництвом - народний депутат. Він, як у тій пісні - "Гандзя цяця, Гандзя птичка"...

Спробуйте й ви такими темпами добитися звідкись ізверху миттєвої реакції на своє невдоволення чимось суттєвим, написавши листа Генпрокурору. А особливо про фалос. Бажано грецькою мовою. І хай десять генералів виструнчаться, ніби до військового параду, від одного слова, а дурну роботу дадуть робити  бідному дільничному чи інспекторові відділу громадської безпеки за умови збереження ними таємної інформації про спецоперацію "Фалос".

Охочим раджу в подальшому тексті простежити реакції правоохоронців, зіставляючи дати!   

ххх

"19 листопада 2010 р., №644/10

Генеральному прокурору України В.П.Пшонці

                                         Шановний Вікторе Павловичу!

Щойно з друку у літературній агенції "Піраміда" (м. Львів) вийшла книга - "Вирвані сторінки з автобіографії", автор якої письменниця-публіцист, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка 2005 р. - Марія Матіос.

У книзі, що подається як літературно-художнє видання про сучасність і сучасників, автор М. Матіос у главі "Суворова" (стор.214,215) дозволила собі брутальний випад проти пам'яті воїнів, загиблих на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Не до лиця жінці-поетці, прозаїку, яка вважає себе високоосвіченою, інтелігентною людиною, наводити в книзі образливе для ветеранів війни і надзвичайно ганебне порівняння обеліску на могилі Невідомого солдата Меморіального комплексу у "Парку Вічної Слави" в м. Києві (див. ксерокопії, що додаються).

Ветеранська громадськість розцінює цей цинічний вчинок як хуліганське мародерство, наругу над місцем братського поховання 34-х Героїв Радянського союзу та могилою Невідомого солдата.

Поетка М. Матіос, упевнені ветерани, використала вульгарне порівняння обеліску з метою зневаги народної пам'яті про полеглих захисників Вітчизни, продемонструвала презирливе ставлення до священного місця поховання та суспільних принципів і традицій у цій сфері.

Ветеранська громадськість вважає, що таким ставленням до місць поховання і пам'яті ветеранів-героїв війни громадянка М. Матіос порушила ст.6 Закону України "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр." та ст.1 Закону України "Про поховання та похоронну справу", допустивши наругу над братської могилою, вчинивши дії, що мають на меті зневажити суспільну пам'ять про воїнів, загиблих у боротьбі з фашистами на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Ветерани нагально просять Вас, Вікторе Павловичу, доручити порушити кримінальну справу проти М. Матіос за ст. 297, п. 2 "Наруга над могилою, іншим місцем поховання» Кримінального кодексу України та заборонити, вилучивши з продажу, розповсюдження книги М. Матіос "Вирвані сторінки з автобіографії".

Для інформування ветеранів про вжиті заходи прошу повідомити мене на адресу Ради Організації ветеранів України.

Додаток: на 5 арк. (ксерокопії стор. 2, 214, 215, 367 книги М. Матіос та витяг з Вікіпедії - вільної енциклопедії).

З повагою

Голова Ради Організації ветеранів України,

народний депутат України П.С.Цибенко".

Пояснення: у додатках для Генпрокурора містяться вихідні дані книжки, анотація та одне-єдине речення про мою "наругу" над могилою у парку Слави в Києві. Пам'ятаєте його: "...Для тих, хто не знає, варто сказати, що будинок на вулиці Суворова... у столиці - суто письменницький. На радянські часи - елітний. Він затесався між трьох чи чотирьох будинків-колосів колишніх ЦК Компартії, Ради Міністрів і Верховної Ради УРСР, напроти самісінького столичного "фалоса" - пам'ятника перемоги, неподалік Києво-Печерської Лаври...".

Із Вікіпедії також серйозна пізнавальна  інформація для Генпрокурора: "Фалос - (далі йде транскрипція грецькою мовою) - збуджений чоловічий статевий орган або його фігуральне зображення. Відчуваєте, куди зазирали наші 90-літні ветерани ВВВ перед тим, як напружити ясний розум Цибенка? У Вікіпедію! А я, грішна, дотепер страждаю від незнання: а що, коли фігуральне зображення не є збуджене, то воно вже не фалос? Воно пеніс? Чи воно що? Треба помізкувати. Або запитати у верховного головнокомандувача боротьбистів із "фалосами" Петра Симоненка. Може, це справді й НАРУГА і хуліганське МАРОДЕРСТВО?  

ххх

Отже, тільки 17 січня я "добула" текст листа Цибенка. Мати рідна моя! - подумала собі, узявши до рук після цього чтива Кримінальний Кодекс України та коментарі до інкримінованих мені "обуреними ветеранами" партії статей.

"Кримінальний кодекс

Стаття 297. Наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого

     1. Наруга над могилою,  іншим  місцем  поховання,  над  тілом (останками,  прахом) померлого або над урною з прахом померлого, а також незаконне заволодіння тілом (останками,  прахом)  померлого, урною  з  прахом  померлого,  предметами,  що  знаходяться  на (в)  могилі,  в іншому місці поховання,  на  тілі  (останках,  прахові)  померлого, - караються штрафом   до  двохсот  неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян або  арештом  на  строк  до  шести  місяців,  або обмеженням волі на строк до трьох років,  або позбавленням волі на той самий строк.

     2. Ті самі дії,  вчинені повторно або за попередньою  змовою, групою  осіб,  або з корисливих чи хуліганських мотивів,  або щодо братської могили чи могили Невідомого  солдата,  або  поєднані  із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, - караються обмеженням  волі  на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

     3. Дії,  передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням  волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

{  Стаття  297  в  редакції  Закону  N  1166-VI  (  1166-17  ) від 19.03.2009 }

Коментар до статті 297. Наруга над могилою

     Наруга - грубе знущання, демонстрація зневаги до місця поховання чи праху покійного. Способи вчинення наруги в законів не визначені. Це можуть бути: осквернення, у т.ч. шляхом вчинення непристойних надписів, малюнків, виливання нечистот; руйнування надмогильних споруд; розкопування місця поховання, розчленування трупа чи його знищення, зривання одягу. Наруга характеризується як об'єктивним моментом - вчиненням щодо праху чи місця поховання певних діянь, так і суб'єктивним - прагненням зневажити пам'ять про померлого.

Наруга переважно вчиняється шляхом дії. Однак не можна виключати її вчинення і через бездіяльність, наприклад, невтручання в поведінку свійських тварин, які, наприклад, розривають могилу, справляють на ній природні потреби".

ххх

"Ты, девочка, попала!" - повторила я улюблену фразу одного мого знайомого. Якби у нас Генпрокурором був Цибенко... Перестукуватися б мені тепер із кимось із вибраних недавно найсправедливішою українською Фемідою для екскурсії у Лукянівці (Свят! Свят! Свят!).

ххх

18 січня 2011 р.  Розшукую мобільний телефон тодішнього радника міністра внутрішніх справ К.Стогнія. Упродовж дня телефоную. Пишу кілька смс. Глухо.  Набираю телефон "102". Представляюся. Сповіщаю, що мене розшукує міліція, а я осьдечки тут, у Києві, прошу повідомити, до кого із тих, хто мною цікавиться, мені звернутися. Мені обіцяють передати інформацію куди слід.  

ххх

19 січня 2011 р., м. Київ. Я знову пишу листа:

"Міністрові внутрішніх справ України

 А.В.МОГИЛЬОВУ

Шановний пане Міністре!

        У зв'язку із діями міліції (за дорученням Генеральної прокуратури)  щодо правової оцінки моєї книги "Вирвані сторінки з автобіографії", що стали предметом підвищеної суспільної уваги та жвавого обговорення, маю невідкладну потребу особисто ознайомитися із матеріалами Вашого відомства, надісланими МВС в Генеральну прокуратуру, про що Ви заявили з трибуни Верховної Ради України 14 січня ц.р."

ххх

Того ж дня іду до центрального офісу МВС України на вул. Богомольця. Знаю, що лист слід передати комусь у руки. Інакше - чекай до "кінського Петра", як кажуть у моєму селі. Вартовий біля "вертушки" бадьоро випереджає мене, як і отой постовий на київському перехресті: "Ваше прізвище Матіос. Учора по телевізору вас бачив". Він кудись телефонує і хвилин за 15 на прохідну виходить сам начальник відділу документального забезпечення міністерства, ставить круглу печатку на двох екземплярах листа, розписується, вказує час, дає робочий телефон, обіцяє доповісти міністрові - і я до сьогодні телефоную цьому справжньому полковникові.

Телефоную в "рельсу": жодного разу не відповів. Ах, я забула: це ж не та заводська прохідна, "что в люди вывела меня", - з ностальгією вертаюся додому.  Це інша прохідна.

ххх

Після 21 січня щодня телефоную в приймальну міністра: я хочу знати, хто і що на мене шукав і що від мене хоче!  Зі мною нарешті поговорили. 24 січня. О 13.10. Не по-людськи. По-хамськи. Назвався Олександром Анатолійовичем.

"Хто ви така?! Чому я повинен про всіх, хто дзвонить, доповідати міністрові?" і т.д. Я пояснюю ситуацію так лагідно і терпляче, наче Олександр Анатолійович закінчив допоміжну, а не вищу школу. Кажу, не конче міністра. Дайте мені телефони людей, уповноважених для таких справ: радника, помічника, ординарця. Ну, хоч хтось може запитати мене хоча би про щось, якщо соромляться про фалос? Я ж не знаю міліцейської субординації! Відчитав мене під перше число Олександр Анатолійович - і "будь здорова" не сказав.   

ххх

23 січня 2011, 22:21, сайт «Українська правда»

Герман: "безголова" міліція принесе президенту велику шкоду

Заступник глави адміністрації Президента Ганна Герман запевняє, що влада не чинить тиску на письменників і журналістів для того, що посіяти страх в суспільстві.  "Я абсолютно спростовую такі твердження. Я би говорила тут про кілька окремих випадків... Ті випадки, коли написав листа депутат до Генпрокуратури на письменницю, бо йому не сподобалось щось в її книжці і те, що міліція пішла з тим розбиратися, велике глупство", - заявила вона в ефірі 5 каналу. "Це дуже шкодить і президенту, і владі, і всім тим реформам, які ми робимо", - додала чиновник. "Ми маємо міліціонерів, яких маємо. Як казав відомий негативний персонаж у політиці: "Інших письменників для вас у нас нема".

На жаль, у нас інших міліціонерів для наших письменників немає. Але їх треба виховувати, тих міліціонерів, їх треба вирощувати, їх треба вчити. І я вважаю, що це була величезна помилка", - заявила Герман. "Величезна помилка також була, коли прийшли обшукувати дівчинку, журналістку-блогера, через те, що вона начебто щось там мала, якісь відомості про якісь вибухи", - зазначила вона. Заступник глави адміністрації уточнила: "Розумію, що у міліції є своя робота, але крім роботи міліція повинна мати ще голову".

"І якщо міліція не буде мати голови і олії в голові, то вона принесе президенту велику шкоду. І я думаю, президент України дуже серйозно проаналізує ці окремі випадки. Він вже, я знаю, мав дуже серйозну розмову із зверхниками правоохоронних органів на цю тему. І я думаю, що такі випадки в Україні повторюватися не будуть", - зазначила Герман.

P.S. Боже, як могутньо у наш час бути українським письменником!  Події навколо цьогорічної Шевченківської премії довели цю тезу остаточно. І до повного маразму. Тепер письменник, як терорист, може виставляти Президентові ультиматум - і Президент через дві години підпише Указ, врахувавши думку письменника. Оце сила письменницького Слова! А я майже два місяці листа Цибенка шукала! В міліції і з міліцією шукала. А там що з олією, що з гречкою - однаково.

ххх

24-25 січня. Київ. Театр ім. Франка. Вистави "Солодка Даруся" і "Нація" за моїми книжками ("вряд ли  кто-то из родителей в здравом уме даст своему ребенку читать этого мастера пера... Можно не сомневаться, что в любом государстве мира должностное лицо, включившее в школьную программу подобное "творчество", кроме немедленного увольнения, попало бы под суд за нанесенный детской психике вред" - із книги Д.Табачник, "Мир без Украины?".

Отака ексклюзивна похвала моїй творчості із уст найбільшого українолюба. Дмитро Володимирович, до речі, смак театральний має - ого-го! Так що боятися нічого. Це він Шкляра не читав. (Ага, Василю! Вчися!) А мене, бачите, читав: рецензує, де тільки може - пропагує вже сьомі (!) видання цих книжок. Не сердиться, що в день призначення його міністром мій публічний коментар 12 березня 2010 року  звучав так: "Я не знаю, чи уявляє собі Президент України Віктор Янукович, який самурайський меч поклала йому до рук ним же благословенна коаліція, "втиснувши" в уряд чорного українофоба, людину, нечисту на руку і совість?! Людину, за публічні висловлювання якої "плачуть" кілька статей Кримінального кодексу?! Згадайте хоча би характеристику Табачника Борисом Колесніковим... Чи усвідомлює собі Президент, яке УКРАЇНСЬКЕ торнадо буде породжене саме після цього призначення?!"

Але я про "Дарусю" і "Націю". Івано-Франківський режисер-постановник Ростислав Держипільський за ці постановки номінований на Шевченківську премію 2011 року.  Але два театральні вечори поспіль серце моє спокійне: ні я, ні актори не ніяковіємо від прискіпливості членів Шевченківського комітету під час перегляду номінанта: "комітетчиків" у залі за два вечори було аж п'ятеро! Із двадцяти п'яти! Норма!

Зате після вистав я мало не падаю зі сцени від ляку, що театр рознесуть глядачі - так їх багато. А політиків. Боже! "Певно, сьогодні в театрі буде сам Президент, - шепче білетерка комусь, - бо так багато депутатів прийшло! Тоді вже й міністр культури також до нас прийде!".

Наші міністри культури на запрошення по театрах не ходять - сказала би героїня Нонни Мордюкової. І навіть запрошені представники Президента по театрах не ходять - вони обліковують, хто по театрах ходить! Боже-боже... Країна самашедших! Бо ще актори були в дорозі на Прикарпаття, як тамтешня міліція вже цікавилася Держипільським. А він же директор театру! За ним же люди! Колектив. А все ж я не вірю, що впаде бідний хлопець жертвою політичної помсти мені. Після таких тріумфів?! Не може того бути в моїй самашедшій країні!

ххх

26 січня 2011 р. Я йду на ефір радіо «Свобода»,  перед цим витягую із поштової скриньки лист (на справжню мою домашню адресу!). Мені відповів міністр А.Могильов. Лист датовано 21 січня.  Тепер я також маю автограф від Анатолія Володимировича. Мені не жаль поділитися у повному обсязі.   

 

Я, звичайно, "зраділа", що міністр мене втішив, мовляв, міліція здійснювала перевірку не лише у «зв'язку з ганебним порівнянням обеліску", але і з ІНШИХ ПИТАНЬ У КНИЗІ. Цікаво би дізнатися, ЯКИХ таких інших? Чи не мій палкий розділ про Табачника цікавив міліцію? А може, розповідь про минулорічні перипетії довкола Шевченківської премії? Чи, боронь Боже, міліцейський генералітет був вражений оприлюдненими архівними документами про повоєнний час організації колгоспів на "западній"?

Але я таки направду втішилася: бо 26 січня нарешті дізналася, що мене "передали" Печерській прокуратурі. Хоча я мешкаю так далеко від Печерська, як Місяць від Сонця. Але хай буде. Усе ж не "безхозна".   

ххх

28 січня 2011 р. Я вже в Івано-Франківську. Прес-конференція за підсумками гастролей театру у Києві. Журналісти, холєрники, ще 25 січня по всьому світові роздзвонили: ґвалт! Яценюк і Тимошенко і ціла фракція Кириленка були два вечори в театрі! Бомонд київський був! Поїменний список дали. А чого вони у театрі були, ці бомондівці, квіти автору виносили - якось дуже своєрідно питають особливо допитливі як у Києві, так і в Івано-Франківську люди! І я розумію: треба ж декому розтлумачити не тільки те, що театр уперше за 20 років побував на першій театральній сцені країни (до речі, дякуючи фінансовій підтримці Івано-Франківської обласної держадміністрації, а не так, як жартували люди в перервах - "Генеральний спонсор гастролей - Генеральна прокуратура України")!

Мені доводиться зрозумілими словами публічно на прес-конференції пояснювати, що театр - не фільтраційний табір. Там паспорти і посвідчення не перевіряють. Там "честь имеют" купувати квитки - і сидіти а хоч би на гальорці, а хоч у партері. Це ж лише нацисти (правда, Дмитре Володимировичу?) сортували людей різних національностей: ліворуч - ті, що придатні для роботи, праворуч - у газову камеру. А театр - це 20 хвилин аплодисментів після вистави! Ось що то справжній театр про справжнє життя!      

 ххх

31 січня 2011. Київ

Рекомендованою поштою я відправляю листи начальникові Львівської обласної міліції генералу Щуру та Львівському обласному прокуророві генералові Ковбасюку. За змістом листи аналогічні:

"Прошу ознайомити мене із зібраними в ході перевірки органами Львівського УМВС матеріалами щодо мене та моєї книжки "Вирвані сторінки з автобіографії", направленими в управління МВС  Львівської області, про що повідомив мені міністр внутрішніх справ України А.Могильов у листі на моє ім'я".

Генерали листи отримали. Підтверджено повідомленнями. Відповідь, датована 17.02.11, прийшла  від заступника начальника львівської міліції М.Курочки. Він сумлінно переказав мені лист Цибенка і підтвердив факт перевірки. Мабуть, коли би писав відповідь перший заступник начальника міліції Нагачевський, то й тепер казав би, що не має ні часу, ні бажання займатися дурницями і шукати якогось Свірідова. То я допомогла йому освіжити пам'ять. І знайшла ним же же "посланого" у видавництво майора. Соколовського.  

ххх

31 січня 2011. Київ.  Я  знову пишу листа. Тепер прокуророві, який про мене, мабуть, уже знає все.     

"Прокуророві Печерського району  м. Києва

Шановний пане Прокурор!

        Прошу ознайомити мене із зібраними в ході перевірки органами МВС матеріалами щодо мене та моєї книжки "Вирвані сторінки з автобіографії", направленими в прокуратуру Печерського р-ну, про що повідомив мені міністр внутрішніх справ України А.Могильов у листі на моє ім'я від 21 січня 2011 (№ М-136оп).

 31 січня 2011 року"

Я йду в Печерську прокуратуру. І, Єзус Марія, це перше місце, куди мене, після нетривалої телефонної розмови з секретарем приймальної,  впустили через "вертушку". Листа я віддала у руки самому прокуророві у присутності його заступника.

Симпатичні у нас молоді прокурори, скажу вам чесно. Не тугодуми. Радяться без мене недовго. Мабуть, знають, що я, так сказать, известная поетеса, как ви говорите. Зв'язок працює справно. Та й на лиці видно залишки сорому. А далі  відводять, щоправда, очі, але кажуть, що мою справу (тобто документи, зібрані міліцією) забрала Генпрокуратура.

Я настійно прошу, ба, уже вимагаю: я маю право ознайомитися з матеріалами перевірки, яка стосується мене, тому сьогодні я у вас, а завтра, якщо не буде документів, - я в Генпрокурора. Що поробиш: така я вредна.

ххх

1 лютого 2011. Зранку телефонує заступник прокурора Печерського району: прийшла моя справа з Генпрокуратури (бідна-бідна, і як вона нещасна, поповзом ішла вночі з тої вулиці Різницької, що якраз неподалік Суворова...). Я можу приїхати ознайомитися з прокурорсько-міліцейським досьє. Тієї хвилини я могла, здається, катапультувати в космос. Але я, ковтнувши заспокійливі пігулки, сіла в машину.  

P.S. 3 лютого 2011 р., газета "Високий замок", уривок із інтерв'ю:  

"1 лютого чоловічий голос із офісу Президента зателефонував мені саме в той час, коли я їхала в прокуратуру знайомитися з документами міліцейської перевірки стосовно "фалоса", і повідомив, що Президент України хоче зустрітися зі мною. Я розвернула машину.

Дуже жаль, що жоден із тих, до кого я весь цей час ходила "здаватися" для допиту, не пускав мене далі "вертушки" на прохідній. А про вишукане міліцейське хамство (поіменно і погодинно!)  і про деякі інші сюжети я обов»язково розкажу згодом.

Єдиний, до кого  я  не  зверталася  жодного разу  у  жодній  формі  щодо моєї "довгограючої"  справи, - це був Президент.

Перше, що мені сказав Президент України після привітання: "Я хочу, щоб ви розповіли  мені детально все, що відбувається навколо вас останнім часом".  Моя мама, як кажуть у Розтоках, на мій язик трудоднями не заробляла. Можете не сумніватися, що у мене майже впродовж годинної розмови з Президентом голос не пропадав.  Але  нічого новішого, ніж я кажу завжди  публічно, письмово і усно, я Президентові не сказала".

ххх

1 лютого 2011 р. 18 год.  Печерська прокуратура. Гортаю свою "справу". Я не можу зосередитися із двох причин. Найперше - мене вражає кількість документів, імен, посад і конкретних людей, що були задіяні у цій "самашедшій" "справі про фалос".

Я все ще не вірю, що не знайшлося жодної голови "з олією", яка би прочитала, ЩО пише Цибенко Генпрокуророві, і чим вони займаються -  десять українських генералів! - фігуральним зображенням збудженого чоловічого статевого органу! Теж мені знайшли віагру! Може, варто було в аптеку, а не ксерокси із моєї книжки читати! Я шокована: чому чийсь генеральський палець не натиснув на Google і не набрав два слова - "громадянка Марія Матіос" перш, ніж давати "розумні" команди?! Вони ж грецькою у Вікіпедії читають!

І до мене поволі доходить, що це таки був продуманий психологічний тиск. На тлі судових засідань щодо звільнення мене з роботи. Це відбувалося синхронно.

А друге... Мені не дають зосередитись враження після  зустрічі із Президентом. Але із точністю до навпаки від того, про що у ті хвилини, коли я знайомлюся з "компроматом" на себе, схвильовано переказуватиме Ганна Герман для сайту Президента:

«1 ЛЮТОГО 2011 16:42 Президент України зустрівся з відомою письменницею Марією Матіос. Розмова йшла про перспективи розвитку української літератури, обговорювалися гуманітарні питання, в тому числі - підготовка до Шевченківських днів. Також в ході майже годинної бесіди було обговорено цілу низку актуальних питань, пов'язаних із розвитком культури і освіти. Прес-служба Президента України Віктора Януковича".

Та я цю схвильованість у викладі пробачаю. Бо ви можете уявити пані Герман, яка упродовж години мовчить?! Ясна річ - дає нам наговоритися з Президентом. Це було дуже і дуже мило з її боку. Ба, навіть, зворушливо. Можливо, трохи образилася, що не вона  стала ініціатором цієї зустрічі, а президентський офіс (от справді, дізнатися б, хто підказав Януковичу такий «хід»!).

Вони там знаєте, як один одного "розводять"? Як малі діти, їй-богу. Зате саме Ганна Миколаївна була чудовим моїм "провайдером" до Першого кабінету країни  заплутаними коридорами Банкової. Інакше я б заблудилася. І вона ж, мати Тереза і берегиня Олімпу (не Льовочкін же і справді!!!) заздалегідь поклала на стіл Президентові найвідомішу мою книгу - "Кулінарні фіґлі".

Як там у наших урядовців - кухня, церква, діти? Це мене зворушило неймовірно. Але напруга годинного мовчання, очевидно, й далася взнаки, коли бездоганна Ганна Миколаївна переказувала прес-службі предмет нашої з Президентом розмови. Бо ні про перспективи розвитку сучасної української літератури, ні про Шевченківські дні ми і близько з Президентом не говорили. Ми говорили про інші речі. І може, вони для перспективи українського розвитку таки матимуть  реальний вплив.

Бо ви ж розумієте, як щиро і палко  я таки заступалася за теперішнього міністра освіти! Один голос (хай би навіть маленької жінки) - також лобі.

Але найперше говорили таки про міліцейську "гонитву" за мною, через що Президентові вже доводиться виправдовуватися перед іноземними журналістами (ах, як жаль, що я ще не знала на той момент змісту "справи №38380" на мене!), ось напередодні польські журналісти цікавилися, "Газета виборча" про це писала, "Die Welt", "Deutsche Welle", англомовні тижневики в Чікаго, Філадельфії, московська "Независимая газета", радіо Бі-Бі-Сі, радіо "Свобода", Міжнародний Пен-клуб. А через два дні - поїздка Президента до Польщі. І я сказала, що за такі речі хтось повинен відповідати.

Багато про що ми говорили. Не монолог слухала, а казала те, що вважала дуже актуальним, якщо ми хочемо добра і спокою для країни. І саме це - жива людська розмова - найкраще враження від того візиту. Дякувати Богові, на той час мій голос, як у моєї Дарусі, не пропадав.

Скептики хай беруть під сумнів, але ми говорили і про перипетії людського життя. Про випробування людини страхом. Про силу волі. Про силу поразки і небезпеку перемоги. Президент поцікавився, як мені працюється. Згадав відкриття пам'ятника Шевченкові в Івано-Франківській області десятирічної давності, коли я випадково виступила у ролі "перекладача" для тодішнього голови Донецької ОДА, згадав минулорічний Канів, коли він вручав мені Шевченківську премію Оксани Пахльовської (от, скажу вам пам'ять!).

І, о святі небеса! Я розчарувала Президента, бо він із непідробним "зворушенням" для себе дізнався, що він, Президент України, виявляється, ще влітку минулого року звільнив мене з роботи, що підтвердила навіть суддя Київського адміністративного суду Власенкова внаслідок чотирьох судових засідань. Так і повторила наказ по Шевченківському Комітету, слово у слово: підставою для звільнення є Указ Президента України від 12 липня 2010 року. Та що там суддя Власенкова! Навіть всезнаюча Ганна Миколаївна про моє звільнення у підвідомчому їй підрозділі нічого до сьогодні не знала і доповість про ситуацію Президентові завтра!

О, я пересвідчилася на власні очі, що наш Президент уміє бути дуже і дуже суворим, бо в мене завмерло серце, коли він тричі запитав: "Хто це конкретно зробив?". От, скажу вам, картина була! Добре, що я жаліслива і пожаліла недавно проопероване серце Ганни Миколаївни. Я сама добре знаю, що то є біль і що то є лікарський присуд...

Отож я й казала, що Президентові не треба відгороджуватися від тих, хто має іншу, ніж на Печерських пагорбах, думку. Їх треба слухати і чути. Казала, що вхожі до Президента, очевидно, із добрих намірів доволі часто роблять йому підніжки з фінгалами одночасно. А інші вхожі - переконують Президента, що це тепер така "мода". І це шкодить Україні...

У мене також добра пам'ять. І з цієї розмови вийшло би не кілька оповідань - вийшов би добрий роман. Дуже і дуже реалістичний. І дуже читабельний. Із сюжетами дуже приватного характеру. І без скандалу. Але цей роман може бути ніколи не написаний. Бо президенти - люди, і вони також бувають вразливими.

Єдине, що знаю точно: кожна людина, і президенти також, подеколи мають потребу, щоб хтось їм казав у очі те, що думають. Без боязні і страху. Без пафосу і роздратування. Адже кожен із нас, і президент у тому числі, своїх улесників знає. Поіменно. Як знає тих, хто до нього приходить просити шматок газової труби чи маленький заводик, а хто приходить ні за чим і йде без нічого. Але із чистою совістю і незамороженим, таким, як і до приходу, словом.    

Проте я відволіклася. Бо ось у прокуратурі гортаю товстеньку папку. Раз. Другий. Швидко. Повільно. І чую, що я зараз зомлію. Або когось  застрелю. Отут, на очах молодого прокурора. Бо тут є що читати і є над чим думати.

Ви готові читати зі мною разом? Із самісінького початку? Тобто про те, як бурхливо і багатолюдно розвивалися події після 19 листопада 2010 року - дати написання звичайнісінького наклепу звичайнісінького не-ветерана ВВВ Цибенка (хоч і народного депутата) про моє "хуліганське мародерство" і "наругу над могилою"?
Категорія: різне | Додав: Pharao | Теги: сучасна українська проза, МАТІОС
Переглядів: 485 | Завантажень: 0 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Архів записів

Архів записів


Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz